Зондування та промивання сльозоносових каналів (дакриоцистит)

Дакріоцистит – запальний процес у слізному мішку, що розвивається на тлі облітерації або стенозу носослезного каналу. Дакріоцистит проявляється постійною сльозотечею, слизово-гнійним відокремлюваним з очей, гіперемією та набряком слізного м’яса, кон’юнктиви та півмісячної складки, припухлістю слізного мішка, локальною хворобливістю, звуженням очної щілини. Діагностика дакріоциститу включає консультацію офтальмолога з оглядом та пальпацією області слізного мішка, проведення слізно-носової проби Веста, рентгенографії сльозовідвідних шляхів, інстиляційної флюоресцеїнової проби. Лікування дакріоциститу може полягати в зондуванні та промиванні слізно-носового каналу антисептичними розчинами, застосуванні антибактеріальних крапель та мазей, фізіопроцедур; при неефективності показано проведення дакріоцистопластики або дакріоцисторіностомії.

В нормі продукований слізними залозами секрет (слізна рідина) омиває очне яблуко і відтікає до внутрішнього кута ока, де є так звані слізні точки, що ведуть у слізні канальці. Через них сльоза надходить спочатку в слізний мішок, а потім через носослезний канал відтікає в порожнину носа. При дакріоциститі через непрохідність носослезного каналу порушується процес сльозовідведення, що призводить до скупчення сльози в слізному мішку – циліндричної порожнини, розташованої у верхній частині носослезного каналу. Застій сльози та інфікування слізного мішка призводить до розвитку у ньому запалення – дакріоциститу.

За клінічними формами розрізняють хронічний, гострий дакріоцистит (абсцес або флегмону слізного мішка) та дакріоцистит новонароджених. Залежно від етіології дакріоцистит може бути вірусним, бактеріальним, хламідійним, паразитарним, посттравматичним.

teenager girl, coughing up paper pulp, feeling unwell, sore throat temperature, cautious virus disease and flu chills orvy disease, stay home, stop pandemic of coronovirus covid 19.

Причини дакриоцистита

В основі патогенезу дакріоциститу будь-якої форми лежить непрохідність носослезного каналу. У разі дакріоциститу новонароджених це може бути пов’язане з вродженою аномалією сльозовідвідних шляхів (істинною атрезією носослезного каналу), яка не розсмокталася на момент народження желатинозною пробкою або наявністю щільної епітеліальної мембрани в дистальному відділі носослезного каналу.

У дорослих стеноз або облітерація нососльозного каналу, що призводить до дакріоциститу, може виникати в результаті набряку навколишніх тканин при ГРВІ, хронічному риніті, синусіті, поліпах порожнини носа, аденоїдах, переломах кісток носа і орбіти, ушкодженнях слізних і ранних сліз. .

Застій слізної рідини призводить до втрати її антибактеріальної активності, що супроводжується розмноженням у слізному мішку патогенних мікроорганізмів (частіше стафілококів, пневмококів, стрептококів, вірусів, рідше – туберкульозної палички, хламідій та іншої специфічної флори). Стінки слізного мішка поступово розтягуються, у них розвивається гострий або млявий запальний процес – дакріоцистит. Секрет слізного мішка втрачає свою абактеріальність і прозорість і перетворюється на слизово-гнійний.

Сприятливими факторами розвитку дакріоциститу служать цукровий діабет, зниження імунітету, професійні шкідливості, різкі перепади температур.

Симптоми дакриоцистита

Клінічні прояви дакріоциститу досить специфічні. При хронічній формі дакріоциститу спостерігається завзята сльозотеча та припухлість у проекції слізного мішка. Натискання на область припухлості призводить до виділення зі слізних точок слизово-гнійного або гнійного секрету. Відзначається гіперемія слізного м’яса, кон’юнктиви повік та півмісячної складки. Тривалий перебіг хронічного дакріоциститу призводить до ектазії (розтягування) слізного мішка – у цьому випадку шкіра над ектізованою порожниною мішка стоншується і набуває синюватого відтінку. При хронічному дакріоциститі високою є ймовірність інфікування інших оболонок ока з розвитком блефариту, кон’юнктивіту, кератиту або гнійної виразки рогівки з подальшим утворенням більма.

Гострий дакріоцистит протікає з більш яскравою клінічною симптоматикою: різким почервонінням шкіри та хворобливою припухлістю в області запаленого слізного мішка, набряком повік, звуженням або повним змиканням очної щілини. Гіперемія та набряк можуть поширюватися на спинку носа, повіки, щоку. На вигляд шкірні зміни нагадують бешихове запалення обличчя, проте при дакріоциститі відсутнє різке відмежування вогнища запалення. При гострому дакріоциститі відмічаються біль у ділянці орбіти, озноб, лихоманка, головний біль та інші ознаки інтоксикації.

Через кілька днів щільний інфільтрат над слізним мішком розм’якшується, з’являється флюктуація, шкіра над ним стає жовтою, що свідчить про формування абсцесу, що може мимоволі розкритися. Надалі на цьому місці може утворитися зовнішня (в області шкіри обличчя) або внутрішня (в порожнині носа) фістула, з якої періодично виділяється сльоза або гній. При поширенні гною на навколишню клітковину розвивається флегмона очниці. Гострий дакріоцистит часто приймає рецидивуючий характер течії.

У новонароджених дакриоцистит супроводжується припухлістю над слізним мішком; натискання на цю область викликає виділення слизу або гною зі слізних точок. Дакріоцистит новонароджених може ускладнюватися розвитком флегмони.

Ophthalmologist examining female patient

Діагностика дакриоцистита

Розпізнавання дакріоциститу проводиться на підставі типової картини захворювання, характерних скарг, даних зовнішнього огляду та пальпаторного обстеження області слізного мішка. При огляді пацієнта з дакріоциститом виявляється сльозотеча та припухлість у галузі газу; при пальпації запаленої ділянки визначається болючість та виділення із слізних точок гнійного секрету.

Для уточнення рівня та протяжності ураження проводиться діагностичне зондування слізних каналів. Проведення пасивної слізно-носової проби при дакріоциститі підтверджує непрохідність слізних шляхів: у разі при спробі промивання слізно-носового каналу рідина в ніс не проходить, а струменем витікає через слізні точки.

У комплексі офтальмологічної діагностики дакріоциститу використовують флюоресцеїнову інстиляційну пробу, біомікроскопію ока. Контрастна рентгенографія сльозовідвідних шляхів з розчином йодоліполу необхідна для чіткого уявлення про архітектоніку сльозовідвідних шляхів, локалізації зони стриктури або облітерації. Для ідентифікації мікробних збудників дакріоциститу досліджують виділення зі слізних точок шляхом бактеріологічного посіву.

З метою уточнюючої діагностики пацієнт з дакріоциститом повинен бути оглянутий отоларингологом з проведенням риноскопії; за показаннями призначаються консультації стоматолога чи щелепно-лицевого хірурга, травматолога, невролога, нейрохірурга. Диференціальна діагностика дакріоциститу проводиться з каналікулітом, кон’юнктивітом, пикою.

Лікування дакриоцистита

Лікування дакріоциститу у новонароджених проводиться поетапно і включає виконання низхідного масажу слізного мішка (протягом 2-3 тиж.), промивання слізно-носового каналу (протягом 1-2 тиж.), проведення ретроградного зондування слізного каналу (2-3 тиж.) , зондування носослезних шляхів через слізні точки (2-3 тиж.) При неефективності лікування після досягнення дитиною віку 2-3 років проводиться ендоназальна дакріоцисторіностомія.

Основним методом лікування хронічного дакріоциститу служить операція – дакріоцисторіностомія, що передбачає формування анастомозу між порожниною носа та слізним мішком для ефективного дренажу слізної рідини.

Профілактика дакріоциститу потребує адекватного та своєчасного лікування захворювань ЛОР-органів, уникнення травм очей та лицьового скелета.